Про таких як Маріанна кажуть “Людина-енерджайзер”. Вона молода, красива, розумна, освічена, талановита і сповнена нестримним бажанням показати всьому світу прекрасні грані України і українців. Енергія бʼє в Маріанні живим ключем, а по мотивам її життєвого шляху можна знімати голівудські фільми.
Вже більше 10 років вона живе в Швейцарії, піднімаючи імідж нашої країни своїми досягненнями і прагненнями популяризації України у світі. У щирому і патріотичному інтервʼю Маріанна Кох-Зорова поділилася з читачами цікавими думками і тим, як змінилося її життя після 24 лютого.
– МАРІАННА, ВИ – ПРИКЛАД ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЇ ЖІНКИ, ЯКА ВТІЛИЛА СВОЮ МРІЮ ПРО ДИПЛОМАТИЧНУ КАР’ЄРУ В ЖИТТЯ. ЧИ НЕ ТАК? РОЗКАЖІТЬ, ЯК ВИ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО ЦЕ САМЕ ВАШ ІДЕАЛЬНИЙ НАПРЯМОК РУХУ? ЯКІ КРОКИ РОБИЛИ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ МРІЇ?
– На мою думку, для кожноі людини найважче в досягненні успіху – побачити свій шлях і зрозуміти, що саме є мрією твого життя. Роблячи такий вибір, дуже важливо почути себе і поклик свого сердця, адже лиш воно знає правильну відповідь на це важливе питання.
Я народилася в творчій родині актора та режисерки, але чітко зрозуміла, що пійду іншим шляхом і мрію стати дипломатом. Вивчивши професію економіста-міжнародника, я почала свій кар’єрний шлях у міжнародній компаніі з торгівлі сировиною Glencore, відправилась на стажування до Швейцаріі, де знайшла бізнес свого сердця – шоколад. Коли займаєшся тим, що любиш, кар’єра складається сама собою. Я співпрацюю з людьми 100 національностей і так моя мрія стати дипломатом здійснюється кожного дня.
– ЯК ВАС ПРИЙНЯЛА ШВЕЙЦАРІЯ, ОДНА З НАЙКРАСИВІШИХ І НАЙБАГАТШИХ КРАЇН СВІТУ? НАСТІЛЬКИ ШВЕЙЦАРЦІ ТА УКРАЇНЦІ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ? МОЖЛИВО Є МІЖ НАШИМИ НАРОДАМИ ЩОСЬ СХОЖЕ?
– Після першого ж візиту в цю неймовірно красиву краіну мені було ясно, що саме тут я буду одного разу жити. В її природі, тиші, дисципліні та ідеальній організаціі я нарешті знайшла свій спокій. Але шлях мій був тернистий, адже кожне велике досягнення коштує тут великоі праці. Щоб знайти роботу своєі мріі я розсилала тисячі резюме, місяцями чекала відповіді від міграційних органів.
Для мене найбільша різниця в менталітетах наших народів – це відкритість. Швейцарці дуже важко приймають нових людей у своє життя, і щоб завоювати іх довіру знадобиться багато часу. Але якщо вони одного разу прийняли тебе – це вже назавжди.
– СУМУЄТЕ ЗА УКРАЇНОЮ? НАПЕВНО ЖИТТЯ ЗА КОРДОНОМ ТІЛЬКИ ПІДСИЛЮЄ ПАТРІОТИЧНІ ПОЧУТТЯ?
– Коли я повернулася додому після перших 3 місяців, мені хотілося цілувати рідну землю. Зараз це відчуття зі мною розділять мільйони украінців, але у далекому 2009 році не всі співвітчизники могли зрозуміти за чим я так сумую.
Я сумую за кожною вулицею рідного міста, за культурними подіями, за родиною і друзями, за теплом і близкістю людських відносин, на які здатні тільки ми, украінці. Тільки втративши на час свою Батьківщину, ти вчишся іі по-справжньому любити.
– ЯКІ ПРОФЕСІЙНІ ТА ОСОБИСТІ ЯКОСТІ ДОПОМОГЛИ ВАМ ОТРИМАТИ РОБОТУ У ПРОВІДНІЙ ШОКОЛАДНІЙ КОМПАНІЇ ШВЕЙЦАРІЇ? ЧИ КОЛИ-НЕБУДЬ У ВАС БУЛИ СКЛАДНОЩІ У ГЕНДЕРНОМУ ПОЛІ?
– Моя професійна і особиста сила в тому, що я украінка. В нашій націі найкрутіша риса в тому, що ми вміємо не здаватися і йти до кінця, не втрачаючи людяності і вміння радіти життю.
В студентські роки я не спала ночами, вивчаючи міжнародну економіку, а, приіхавши у Швейцарію, розіслала тисячі резюме, щоб знайти роботу мріі. Тут люди дуже цінують чесніть, порядність, працелюбство. Проявляючи ці якості, успіх на роботі забезпечений.
І, мабуть, треба згодитись, що бізнес – це справа все таки особиста. Найкращий результат в бізнесі можна досягти в синергіі, в атмосфері кайфу і доброзичливості у робочому колективі. Тому велику увагу треба приділяти особистим відносинам зі своєю командою, керівництву і всім партнерам у бізнесі.
Гендерні проблеми тут не виникають, тому що в Європі боротьба за право жінки бути професійно реалізованою, незалежною і рівноправною триває сторіччями і суспільство дуже високо розвинуте в цих питаннях. Але все ж для украінок тут є зона ризику, треба слідкувати за своім зовнішним виглядом, щоб краса і сексуальність не відволікала від професійних досягнень.
– ВИ ГАРНА Й ЕФЕКТНА ЖІНКА. ЧИ БУЛИ ВИ РАНІШЕ УЧАСНИЦЕЮ КОНКУРСІВ КРАСИ?
– Моя бабуся завжди казала мені: “Я по телевізору завжди дивлюсь конкурси краси і чекаю, коли ж там покажуть тебе”. Ця мрія була в мене завжди. В 17 років я навіть подала заявку на кастинг “Міс Киів”, але мені банально не вистачило сміливості туди прийти. І саме зараз, коли в мене за плечима успішна кар’єра та любляча родина і мені є що дати цьому світу, я знайшла в собі ту саму сміливість, якоі мені не вистачило у сімнадцятирічному віці.
– УЧАСТЬ У КОНКУРСІ КРАСИ MS. UKRAINE WORLD INERNATIONAL-2022 – НАСТУПНИЙ ТРАМПЛІН У ДОСЯГНЕННІ ЩЕ ОДНІЄЇ НАДЗВИЧАЙНО МАСШТАБНОЇ ТА ВАЖЛИВОЇ МРІЇ ВАШОГО ЖИТТЯ. РОЗКАЖІТЬ ЯКОЇ САМЕ?
– Саме так, конкурс краси треба розглядати як своєрідний трамплін та шанс розкрити себе. Корона королеви краси – це, перш за все, стан і символ жінки, яка вміє втілювати своі мріі і отримувати найкраще від життя. Для мене цей конкурс – шанс наблизитися до міссії мого життя. Я дуже люблю допомогати людям і мрію стати послом доброі волі ООН. Ще мені дуже подобається організовувати та продюсувати культурні подіі, дуже хочу зробити це хобі справою свого життя.
– “Я МАЮ СТАТИ НАЙКРАЩОЮ ВЕРСІЄЮ САМОЇ СЕБЕ”, – ТАК ВИ СКАЗАЛИ В ОДНОМУ ЗІ СВОЇХ ІНТЕРВ’Ю. ЩО САМЕ ВИ МАЛИ НА УВАЗІ?
– Моя улюблена украінська поетеса Леся Українка у чудовому творі “Лісова пісня” написала фразу, яка стала кредом мого життя. Ця фраза “Я хочу, щоб ти своім життям до себе дорівнявся”. Нам всім дані таланти та потенціал від Бога. Але через лінощі, страх, людські пороки та банальну нерішучість ми так цей потенціал і не реалізовуємо. Важливо слухати своє серце і робити кроки до своєі мрії, якою би божевільною вона не була. Одним з таких кроків для мене була участь у конкурсі краси Ms. Ukraine World International.
– СЬОГОДНІ В УКРАЇНІ ТОЧИТЬСЯ КРИВАВА ВІЙНА З РОСІЄЮ. ЧИ ДУМАЛИ ВИ КОЛИ-НЕБУДЬ, ЩО ТАКЕ МОЖЕ ТРАПИТИСЯ У 21-ОМУ СТОЛІТТІ, У САМОМУ ЦЕНТРІ ЄВРОПИ?
– Нас всіх попереджали про цю небезпеку, але всі не хотіли і не могли повірити, що це справді можливо у 21-му столітті. Шоковані не тільки украінці, шокований весь світ. Зараз Россія – це кайдани розвитку людства, вона тягне світ у темряву середньовіччя. Ми всі разом повинні це зупинити.
– У ВАС ПРЕКРАСНА РОДИНА, ЛЮБЛЯЧИЙ ЧОЛОВІК І ДОНЕЧКА ВІРА. ЯКІ СІМЕЙНІЙ ЦІННОСТІ ВВАЖАЄТЕ НАЙВАЖЛИВІШИМИ ДЛЯ МІЦНОЇ РОДИНИ? ЯК ВИ ВІДПОЧИВАЄТЕ ВСІ РАЗОМ?
– У нас інтернаціональна родина. Найбільше випробування для нас – це культурні відмінності. Мій чоловік звик до швейцарського порядку і дисципліни, спокійного дозвілля з походом у гори, зайняттям спортом, а я звикла до украінського хаосу та спонтанності, люблю бурхливе життя, подорожі, вечірки, світські заходи. Найголовніше – дати партнеру можливість бути собою і прийняти те, що іноді важко зрозуміти. Ми відпочиваємо разом, слідуючи як швейцарським так і українським традиціям.
– МИ ЗНАЄМО, ЩО ВИ ВСІЛЯКО ПОПУЛЯРИЗУЄТЕ УКРАЇНУ ТА УКРАЇНСЬКЕ ПРОТЯГОМ ВСЬОГО ВАШОГО ЖИТТЯ ЗА КОРДОНОМ, ЗАЙМАЄТЕСЯ БЛАГОДІЙНІСТЮ, ПІДТРИМУЄТЕ АРМІЮ. ЯК СЬОГОДНІ ДОПОМАГАЄТЕ СВОЇЙ БАТЬКІВЩИНІ?
– Я народилася у творчій родині і завжди мріяла, щоб нашими талановитими людьми захоплювався весь світ. І, звичайно, найбільша радість для мене – коли мистецтво допомагає творити добро для людей у скруті.
Після початку перших бойових дій на Сході країни я долучилася до організації благодійних концертів зірок опери на підтримку благодійного фонду “Hope Worldwide” при ООН для психологічної реабілітації українських діточок з зони бойових дій. Найяскравішими були концерт Gala of Hope з зірками Цюріхської опери та сольний концерт зірки Віденської опери Вікторії Лукʼянець.
На сьогодні кожного місяця ми організовуємо концерти для збору коштів на потреби арміі та українських біженців.
А ще, як новий напрямок діяльності, у нас створилася творча група однодумців з Києва, ми працюємо над організацією літніх джаз-концертів і латино-американських вечірок, на яких ми зможемо працевлаштувати біженців і збирати кошти на гуманітарні потреби українців.
– ВИ НЕ ПРОСТО ДОПОМАГАЄТЕ СПІВВІТЧИЗНИКАМ, А Й ПРИХИСТИЛИ УКРАЇНЦІВ, ЯКІ БУЛИ ВИМУШЕНІ ТІКАТИ З РІДНОГО ДОМУ ДАЛЕКО ЗА КОРДОН. ДЛЯ КОГО ВИ ВІДКРИЛИ СВІЙ ДІМ?
– В перший тиждень війни ми всі знаходились у тумані, в стадіі заперечення і прийняття, дуже важко було визначитись – що саме треба робити в цих обставинах. Одне тільки було абсолютно ясно – кому хотілося телефонувати кожного дня і питати як пройшла ніч. Війна показала які люди для нас найдорожчі. Це і сім’я, і друзі.
Моя найкраща подруга, з якою ми дружимо ще зі школи, розповіла, що іі діточки не виходять більше на вулицю і ховаються під ліжком.. Одного ранку мені подзвонила моя мама з бомбосховища і сказала, що в неі була гіпертонічна криза, яка зазвичай закінчувалася приіздом швидкоі. Але я розуміла, що зараз до неї ніхто не приіде. І тоді я вирішила діяти негайно, я зібрала 7 близьких мені людей з діточками і вони вирушили до Швейцаріі буквально наступного дня. Весь свій вільний час я віддаю тепер на забезпечення іх інтеграціі в Швейцаріі, щоб всі почували себе як вдома.
Дуже багато знайомих звертаются за міграційною інформацією, я з радістю всіх консультую.
