Редакція підготувала матеріал, який варто прочитати кожному, хто хоча б раз ловив себе на думці: «Я недостатньо хороший/а». Психологиня та кризова консультантка Ірина Шеньє пояснює, чому ми самі програмуємо себе на провал і як цей сценарій переписати.
Ви коли-небудь помічали, як легко ми самі собі ставимо пастки?
Ми складаємо плани, будуємо мрії, а потім — власними руками руйнуємо їх, навіть не завжди усвідомлюючи. Ніби хтось у нашій голові пошепки каже: «Не виходь уперед, не висовуйся, ти ще не готовий/а». І ми зупиняємося, не зробивши кроку. Це і є тонкий механізм самопрограмування на провал.
Коли страх важливіший за дію
«Часто людина зупиняється на старті не тому, що не має ресурсів, а тому, що всередині її живе глибока тривога: я не впораюся, я не вартую, я не заслужив/ла, — коментує психологиня Ірина Шеньє. — Це форма заниженої самооцінки, яка маскується під «реалістичність», але насправді є програмою поразки».
У воєнний час цей механізм працює ще сильніше: соціальна нестабільність провокує бажання перестрахуватися, не ризикувати, не виділятися. Але саме це відбирає шанс рухатися вперед.
Соціальні ролі, які душать
У дитинстві нам часто нав’язували ролі: «ти маєш бути зручною», «ти не повинен помилятися», «ти маєш виправдовувати чужі очікування». І ми переносимо ці установки у доросле життя. В результаті людина починає жити чужим сценарієм, а не власним.
«У моїй практиці я бачу: чим більше людина намагається догодити світу, тим частіше вона відчуває провал. Бо її власні потреби і мрії лишаються на узбіччі», — пояснює Ірина Шеньє.
Ефект самоздійснюваного пророцтва
Уявіть спортсмена, який виходить на старт, думаючи: «Я все одно програю». Його тіло працюватиме проти нього: рухи стануть повільнішими, дихання — уривчастим, концентрація — нижчою. Те саме відбувається і в буденному житті: якщо ми наперед «погоджуємося» на поразку, мозок знаходить спосіб зробити це реальністю.
Як переписати сценарій
- Зупиніться й запитайте себе: чиїм голосом ви чуєте заборону «ти не зможеш»? Часто це відлуння батьків чи соціуму.
- Дозвольте собі помилку. Поразка — не кінець, а частина розвитку.
- Фокус на маленькі перемоги. Вони накопичуються і формують нову внутрішню програму: «Я можу».
- Не бійтеся заявити про свої потреби. Саме вони — ваш справжній дороговказ.
«Пам’ятайте: успіх починається не тоді, коли все ідеально, а коли ви дозволяєте собі діяти попри сумніви», — наголошує Ірина Шеньє.
Наостанок памʼятайте, у кожного з нас є вибір — залишатися заручником внутрішніх сценаріїв або переписати їх. Ви варті більше, ніж думає ваш внутрішній критик.
