Цей музикант з Нігерії, який зараз живе під регулярними обстрілами в Харкові, вважає Україну своїм домом і активно допомагає постраждалим від війни українцям. Як каже Обіді Ннеду, музика лікує, музика дарує емоції, музика об’єднує та роз’єднує, і це велика частина нашого життя. Тому музиканти не повинні бути поза політикою, особливо в такі часи, які зараз переживає Україна. З Обіді Ннеду ми поговорили в ексклюзивному інтерв’ю для GLORY.
– Чому ви обрали другою батьківщиною Україну?
В одній зі своїх пісень я співав, що «Дім там, де серце». Я приїхав в Україну в 2008 році вивчати медицину і волею долі залишився після навчання. Я взагалі не дуже люблю зміни, і якщо я до чогось звик, то я б хотів, щоб це залишилося, як є. Я провів свої навчальні роки в Україні й звикнув до культури та людей, закохався в цю країну і прийняв її як свою другу домівку, оскільки моє серце відчуває себе тут, як вдома.
– Чи важко жити в Україні нігерійському студенту? Які складнощі та що вам сподобалось?
Я думаю, що для різних людей це по-різному, але щоб було легше адаптуватися до нового середовища, важливо намагатися якомога більше асимілюватися, вивчаючи мову, культуру та бути частиною суспільства в цілому. Звичайно, це нелегко, і мені було нелегко адаптуватися до нового середовища, коли я прибув у 2008 році, оскільки все було зовсім не так, як я звик вдома в Нігерії. Але, як то кажуть: час усе розсудить! І я думаю, що за 15 років, які я в Україні, жодного разу не їздивши до рідної країни, можу сказати, що досить добре асимілювався.
– Як війна в Україні вплинула на вас, ваші життя та творчість? Чому ви вирішили залишитись в країні?
На жаль, для більшості людей цей конфлікт став величезним потрясінням у складних реаліях. Мені, чесно сказати, було досить важко, але я завжди намагаюся знайти позитив у кожній ситуації. Перед війною я тільки почав грати на концертах, живих шоу та невеликих концертах, демонструючи своє мистецтво та збираючи справжню аудиторію. Прикро, що з початком конфлікту ці можливості різко зменшились, і в результаті – я не можу займатися улюбленою справою. Я залишаюся в Харкові, і тут буває досить гучно і напружено, але мене втішає той факт, що я не один. І якщо інші можуть витримати і залишитися тут, я теж зможу. Я вирішив залишитися тут, тому що не важливо, де ти, важливо те, де ти почуваєшся, як вдома. Моє серце в цьому місті (Харкові), і я почуваюся тут, як вдома, незважаючи на труднощі.
– Як ви почали займатись музикою?
Я завжди любив музику з дитинства, але після приїзду в Україну отримав можливість реалізувати себе та свій талант (у моєму університеті – ХНМУ). Виступав на концертах, представляв свій університет на різних мистецьких конкурсах по всій Україні – і це стало поштовхом для моєї самореалізації. Купівля першої гітари в 2013 році відкрила мені новий світ написання пісень, і тоді я зрозумів, що музика для мене — це не просто хобі, а покликання, і з тих пір я ніколи не озирався назад.
– Про що ваш альбом та ваша пісня Dreaming On?
«Obidi Nnedu» — мій дебютний альбом, і, вибираючи пісні для альбома, у мене було багато речей, про які я хотів поговорити. Альбом розповідає про мої спогади дитинства, зростання в традиційній великій родині; про віру в себе, що б люди не говорили; про пошук кохання та віру в кохання; про дітей і те, як на них впливають конфлікти; про реалії нашого світу та важливість належного лідерства в досягненні справжнього процвітання серед лідерів. Альбом – це взагалі мій погляд на життя і те, як я бачу себе в ньому.
“Dreaming On” – це пісня відчаю, своєрідний лист відчаю кожному, хто опиняється на будь-якій керівній посаді. Наш світ перебуває у стані безладу та підвищеної напруги, і, на жаль, люди, які страждають від цієї реальності, – це люди, які не мають права голосу в ухваленні рішень, що призводить до несправедливості, з якою вони стикаються. Коли лідер робить правильний вибір, люди радіють, а коли лідер робить неправильний вибір, вони страждають. Отже, «Мріяти далі» — це в основному звертання до всіх лідерів зробити правильний вибір, інакше звичайні люди просто продовжували б мріяти, сподіваючись на кращі дні, які, можливо, ніколи не настануть.
– Чи є які-небудь конкретні нігерійські або українські або світові музичні впливи, з яких ви черпаєте натхнення?
Я меломан, а як артист я слухаю практично все, незалежно від жанру. Оскільки я – стара душа, на мене переважно вплинула музика старших років, і я черпаю велике натхнення для написання своїх пісень, слухаючи їх. До них без певного порядку входять, але не обмежуючись ними, Трейсі Чепмен, Боб Марлі, Дон Вільямс, Кенні Джі, Р. Келлі, Кріс Рі, Філ Коллінз, Океан Ельзи, 2face Idibia
– Яку роль ви бачите для музики під час війни в Україні? І яку місію ви бачите для себе? Чи можуть музиканти бути поза політикою?
Музика є невід’ємною частиною життя, і, незалежно від того, що ми робимо або де знаходимося, її роль у нашому житті неможливо переоцінити. Загальний вплив конфлікту на психіку українця величезний, і ще гірше, коли нічого не можеш зробити, щоб змінити ситуацію. Особисто для мене музика – це терапія, щоб розслабитися, заспокоїти нерви, подумати і проаналізувати життєві ситуації. Я люблю слухати пісні по радіо, і коли я це роблю, у мене виникає відчуття, що я контролюю будь-яку ситуацію. Пам’ятаю, як тільки почалася війна, коли я ввімкнув радіо, почув лише новини про війну без жодної музики, тоді я почувався безпорадним і безнадійним, ніби життя закінчилося. Це надзвичайно ускладнювало переживання через війну. Дякувати Богу, що музику повернули в ефір. Я впевнений, що це зробило ситуацію трохи терпимішою не лише для мене, а й для мільйонів людей у країні.
Я бачу музику як потужний інструмент, щоб переживати різні ситуації. Пам’ятаю, як був у місті (Зміїв) під час війни, щоб пограти музику для внутрішньо переміщених осіб. Я бачив щастя в їхніх очах, особливо дітей, і був дуже радий, що відірвав їхні думки від картин руйнування навколо них, навіть якщо це було лише на короткий момент – годину. Через свою музику я хочу нести людям надію на краще. Усе може бути погано, але ніщо не триває вічно.
Потрібна велика сміливість, щоб говорити про те, чого люди уникають. Я це розумію і розумію, що не всім це подобається, і люди хочуть робити те, що їм зручно. Але, на мій погляд, політика – це частина нашого життя, і ми нікуди від неї не втечемо, співаємо ми про неї чи ні. Усе, про що ми співаємо сьогодні, співалося в минулому, але якщо такі речі відбуваються до цих пір, то, як би незручно це не було, ми повинні продовжувати говорити про це, і музика в даному випадку є чудовим засобом. Люди повинні завжди залишатися соціально свідомими. Це важливо для нашого виживання. Хтось може сказати «я не люблю займатися політикою, це дуже брудна гра», але хочемо ми займатися політикою чи ні, від цього залежить все, що відбувається навколо нас. Ось чому, я вважаю, що музиканти, які дійсно хочуть побачити якісь реальні зміни навколо себе, повинні співати про важливі речі, а все, що справді має значення в житті, прямо чи опосередковано залежить від політики. Тож музика/музиканти та політика не можуть і не повинні бути розділені.
– Як ви бачите вашу майбутню кар’єру – медична чи музикальна? І ким ви себе бачите через 1 рік, 5 років та 10 років?
Щоб досягти максимуму в будь-якій справі, яку ви робите в житті, дуже важливо бути пристрасним до неї. Мені подобалося вивчати медицину, і я люблю медицину загалом, але, на жаль, я не настільки захоплений, щоб займатися нею, тому що моя любов до музики витісняє любов до медицини, і тому я не бачу свого майбутнього в медицині.
Для мене не має особливого значення кількість часу – один, п’ять, десять чи п’ятнадцять років. Найголовніше для мене — залишатися зосередженим на своїй меті, а саме — ставати все кращим і кращим у тому, що я роблю (музика). Я вважаю, що кожна людина схильна до зростання, і ви перестаєте рости або вдосконалюватися лише тоді, коли вас немає. Я хочу бути найкращою версією себе, залишивши спадок, який буде на все життя. Мета залишається незмінною, а роки – лише цифри.
– Ви мали свою групу, але зараз співаєте сольно. Чим відрізняється цей досвід?
Так, колись я був у групі (The VECKS), коли ще навчався в медичній школі, але вона розпалася після мого закінчення, тож я пішов співати сольно. Багато всесвітньо відомих виконавців починали в групах, і я вважаю, що це важливий крок у розумінні того, що для вас найкраще, перш ніж знайти себе та свій шлях. Бути частиною музичного бенду передбачає багато компромісів, які іноді суперечать вашим уподобанням і тим, що ви хотіли б робити. Це було весело та чудово для мене, але робота соло дала мені більше контролю та гнучкості над моїм мистецтвом, і це найважливіший фактор, щоб бути самостійним артистом. Звичайно, є і недоліки. Іноді, щоб отримати найкращі враження від виконання, потрібен повноцінний звук, і, на жаль, одна людина не може одночасно грати на кількох інструментах і ще й співати:)
– Як ви використовуєте свій творчий процес у музиці для подолання стресу та труднощів?
Перш за все, музика є лікувальною для мене. Мені подобається почуття задоволення, коли чую гарну музику. Це почуття збільшується вчетверо, коли цю прекрасну музику створюю я, особливо коли я уявляю, як сильно вона може вплинути на інших слухачів. Музика — потужний інструмент, і я твердо вірю, що я став тим, ким я є, завдяки музиці, з якою стикався все життя. Але в той же час музика — це спосіб передати деякі повідомлення, про які я, можливо, не хочу вільно говорити. Музика — це інструмент, транспортний засіб, і її використання безмежне. Я не люблю багато говорити, тому музика допомагає мені більше говорити про те, що в мене на думці.
