Вона має підтягнуті руки, а я — ні. У нього вже бізнес, а я ще думаю, з чого почати. Їх удвох — обійми, поїздки, підтримка. А в мене — знову “все складно”. Ці думки зʼявляються зненацька. Під фото в Instagram, у розмовах, у дзеркалі. І запускають лавину внутрішніх “мені не досить”.
Ми звикли порівнювати себе з іншими ще з дитинства — нас хвалили лише “кращих за когось”, ставили в приклад, натякали, що треба “дотягуватися”. І тепер, уже в дорослому віці, ми мимоволі продовжуємо цю внутрішню гру: шукаємо, з ким себе порівняти, щоб… знову програти. Допомогти розібратися в цьому питанні ми попросили жіночу психологиню та кризову консультантку Ірину Шеньє.
Але справа в тому, що кожне життя — це окрема історія, з іншим стартом, сценарієм, контекстом і ритмом. Порівнювати себе з іншими — це як порівнювати романи різних жанрів за кількістю сторінок: хтось — драма, хтось — фентезі, хтось — глибока поезія. І тільки ви можете вирішити, якою буде ваша наступна глава.
Психологиня Ірина Шеньє пояснює:
«Порівняння — це не вада характеру. Це еволюційний механізм. Але в сучасному світі він працює не як орієнтир, а як постійний самознецінюючий фон. І це виснажує.»
Звідки береться ця звичка?
З дитинства.
– “Подивись, як гарно Таня читає — а ти що?”
– “Сусідський син уже виграв олімпіаду. А ти знову трійка.”
– “Маша вже заміжня, а ти ще ні?”
«Ми виростали в культурі порівнянь. І тому звикли оцінювати себе не через “я є”, а через “а як в інших”. Це закріпилось у психіці як спосіб визначати цінність себе», — коментує Шеньє.
Чому це так боляче?
Тому що ми не порівнюємо реальне з реальним. Ми порівнюємо:
– свої внутрішні переживання — з чужими зовнішніми картинками
– свої сумніви — з чужими досягненнями
– свої страхи — з чужими постами про “успішний успіх”
І в цій грі неможливо виграти.
«Порівняння — це як ваги, які завжди перекошені. Ми підбираємо найболючіший сценарій — і ставимо себе нижче. Щоб не помилитись, не зазнатись, “бути скромнішими”», — пояснює експертка.
А ще — порівняння дає ілюзію контролю
Коли ми не знаємо, хто ми, що робити, куди рухатись — порівняння стає ніби орієнтиром.
“Раз у неї вийшло — значить і мені треба так само.”
“Раз у них щастя — значить, я щось не те роблю.”
Але чужа карта не веде до свого місця призначення.
Що з цим робити?
1. Зловіть момент порівняння — і поверніться до себе
Наступного разу, коли подумаєте “Вона краща” — зупиніться і запитайте:
“А що зараз я хочу для себе? А що мені підходить?”
«Це як перемикнути фокус камери з чужої сцени — на власне обличчя», — підказує Ірина Шеньє.
2. Ведіть “щоденник порівнянь”
Коли зʼявляється думка: “У них більше грошей/любові/успіху” —
запишіть її. І поруч — відповідь:
“А чого хочу я? Що мене радує? Що вже маю?”
Це допомагає сформувати свої критерії життя, а не навʼязані.
3. Формулюйте “я-досягнення” щодня
– Я сьогодні встала, навіть коли не мала сил
– Я відповіла чесно, хоча було страшно
– Я зробила крок до свого “хочу”
«Ці речі маленькі — але саме з них складається впевненість у собі. І зникає потреба міряти себе чужим лінійкою», — каже психологиня.
Але ж як не заздрити?
Це теж нормально. Заздрість — не гріх. Це сигнал: “У когось є щось, чого мені хочеться. Але я собі це не дозволяю або не знаю як дістати.”
І тоді питання не до інших. А до себе: “Що я можу зробити, щоб бути ближче до свого?”
Ірина Шеньє підсумовує:
«Порівняння — це як чужа тінь на вашому обличчі. Вона спотворює риси. Робить вас меншою, ніж ви є насправді. Але варто повернути світло на себе — і знову зʼявляється справжня ви.»
Ви не зобовʼязані бути “як вони”. Ви маєте право бути собою. У своїх термінах. У своєму темпі. Зі своєю красою. І саме це — найкраще, що ви можете собі подарувати. Сьогодні. І щодня.
Анастасія Курило — редакторка журналу GLORY, що висвітлює актуальні теми зі світу моди, культури та успішних особистостей. Волонтерка БФ “Народжені перемагати”
