Ми всі хоча б раз ловили себе на думці: “Як вона могла так вчинити?” або “Я б ніколи так не зробив”. Але що насправді стоїть за цими судженнями — здорові межі чи внутрішній біль, замаскований під мораль? Психологиня й кризова консультантка Ірина Шеньє пояснює, чому ми засуджуємо інших і як це впливає на нашу самооцінку, емоційну стійкість і здатність будувати здорові стосунки.
Осуд — це не про інших. Це про нас
Ми засуджуємо, коли хочемо дистанціюватися від власних страхів і тіньових частин. Людина, яку ми критикуємо, часто віддзеркалює щось, що ми не готові прийняти в собі. Ту частину, яку колись засоромили — батьки, школа, суспільство.
“Осуд — це спроба повернути контроль. У світі, де багато невизначеності, ми хочемо відчувати, що ‘знаємо, як правильно’. Коли хтось живе інакше, це викликає внутрішній тривожний дисонанс. Ми починаємо оцінювати, щоб заспокоїти себе,” — пояснює Ірина Шеньє.
Соцмережі лише підливають олії у вогонь. Тут ми порівнюємо — і судимо. Тих, хто надто щасливий, надто красивий, надто відвертий чи надто “інакший”. Але за кожним коментарем “Вона просто хоче уваги” стоїть потреба визнання, якої бракує самій людині.
Осуд — це дзеркало, у яке страшно дивитися
Ми не засуджуємо те, що для нас байдужо. Якщо щось у поведінці іншої людини викликає сильну емоцію — це сигнал: у нас є схожа історія, просто ми її витіснили.
Наприклад, жінка, яка критикує подругу за “занадто відверті фото”, може підсвідомо заздрити її свободі. А чоловік, який глузує з “успішних жінок”, може боятися власної вразливості поруч із ними.
“Ми проєктуємо. Те, що не прийняли у собі, починаємо бачити у світі. І тоді світ стає відображенням наших внутрішніх конфліктів,” — каже Ірина Шеньє.
Осуд знижує самооцінку, навіть якщо здається, що підвищує
Коли ми судимо інших, здається, що стоїмо вище. Але це — короткочасна ілюзія. Насправді осуд закріплює відчуття “я не достатньо”, бо змушує постійно шукати, з ким себе порівняти.
З психологічної точки зору, це захисний механізм — спроба зміцнити власну ідентичність через порівняння. Проте замість упевненості ми отримуємо втому, роздратування й емоційне вигоряння.
“Осуд працює як токсин: він повільно руйнує здатність відчувати емпатію — і до інших, і до себе,” — додає експертка.
Як звільнитися від потреби судити
-
Зловіть момент осуду. Поставте собі запитання: “Що саме мене дратує — і чому?” Це вже початок усвідомлення.
-
Змініть фокус. Замість “вона не мала права так зробити” спробуйте: “Я б не зробила так, бо для мене це неприйнятно. І це теж окей”.
-
Практикуйте емпатію. Кожен має свій бекграунд і свої причини. Ви бачите лише поверхню.
-
Будуйте внутрішню опору. Осуд зникає, коли з’являється впевненість у собі. Людина, яка знає свою цінність, не потребує доводити її через приниження інших.
“Прийняття не означає згоду. Воно означає — я визнаю реальність без агресії. І тоді енергія, яку ми витрачали на осуд, перетворюється на силу для дії,” — резюмує Ірина Шеньє.
У світі, де всі кричать — виберіть чути
Осуд — це пастка, у яку легко впасти, але з неї можна вийти. Не для того, щоб стати “ідеальною”, а щоб жити спокійніше, з чистим серцем і ясною головою.
Бо кожен осуд — це історія про те, що болить у нас самих. І коли ми починаємо слухати не лише чужі слова, а й власні реакції — саме тоді починається справжнє дорослішання.
Лала Цукерман — головна редакторка жіночого журналу GLORY, Засновниця PR&Event агенції GLORY (2014). PR-експертка з понад 10-річним досвідом у медіа та івент-індустрії, організаторка масштабних благодійних заходів і директорка Благодійного фонду «Народжені перемагати».
Її ім’я стоїть за десятками успішних проєктів — від гучних презентацій і форумів до благодійних бранчів. Вона вміє об’єднувати зірок, експертів, журналістів, лідерів думок та соціально активних українців навколо важливих тем — культурних, соціальних, жіночих, військових.
