Ви колись ловили себе на думці: «Я ж для всіх стараюсь, а чому мені так боляче?» Сказали «так», коли хотіли сказати «ні». Посміхнулись, коли було гірко. Допомогли, коли самі були на нулі.
Це не тому, що ви слабка. Це тому, що вас навчили бути зручною.
Психологиня Ірина Шеньє пояснює:
«Звичка догоджати — це не про доброту. Це — стратегія виживання. У дитинстві вона допомагала отримати любов чи уникнути покарання. Але у дорослому житті вона часто робить нас жертвами — без голосу, кордонів і внутрішнього права на себе».
Синдром “хорошої людини”
Догоджати — це не просто вчинок. Це спосіб мислити.
- «Як сказати, щоб не образити?»
- «Краще я промовчу, аби не було конфлікту»
- «Головне, щоб усім було добре — зі мною якось буде»
Знайомо?
Це схоже на гру, де ви — актор другого плану. Постійно підлаштовуєтесь, граєте роль, вгадуєте чужі очікування. Але сцена — не ваша. І оплески — не вам.
Що насправді стоїть за бажанням бути зручною?
- Страх бути відкинутою
- Страх конфлікту
- Глибоке переконання: “Любов треба заслужити”
- Травма з дитинства, коли любов міряли слухняністю
«Людина, яка звикла догоджати, часто живе у форматі “як правильно”, а не “як мені добре”», — каже Ірина.
«І це постійне внутрішнє напруження. Ви ніби стискаєтесь, зменшуєтесь — аби комусь іншому було комфортно».
Чому це небезпечно?
- Вас не чують
- Вас не цінують
- Ви не знаєте, чого хочете
- Вас використовують — навіть не зі зла, а тому що ви дозволяєте
І найгірше — починається самозрада. Ви більше не свій друг. Ви — свій надсуворий суддя.
Як вийти з ролі жертви?
1. Почніть із простого запитання: “А як мені хочеться?”
Перед кожною відповіддю, кожною дією, кожною обіцянкою — робіть паузу. Прислухайтесь до себе. Що ви відчуваєте? Чого ви справді хочете?
Психологиня радить:
«Це ніби на новому радіо шукати власну частоту — спочатку шипить, а потім звучить чітко. Ваше “хочу” — не шум. Це важливо».
2. Техніка «Дозволяю собі»
Щодня запишіть одне речення:
- «Я дозволяю собі відмовляти»
- «Я дозволяю собі не подобатись усім»
- «Я дозволяю собі думати про себе першою»
Пишіть, навіть якщо не віриться. Свідомість наздожене.
3. Практика “маленької сміливості”
Оберіть одну ситуацію — і відреагуйте не так, як звикли, а так, як відчуваєте.
- Сказати: «Мені це не підходить»
- Не відповідати на повідомлення миттєво
- Поставити особисті межі
Навіть один крок змінює динаміку сили: з жертви — у творця.
І головне — м’якість до себе
Ви не зобов’язані бути “залізною леді”, яка всім відмовляє і все контролює.
Ви можете бути доброю — але не зручною. Ви можете бути ніжною — але з кордонами. Ви можете любити інших — але не замість себе.
«Бути собою — не егоїзм. Це найвища форма правди», — підсумовує Ірина Шеньє.
Якщо після прочитаного ви вперше дозволили собі подумати:
“А що, як я теж маю право не догоджати?” — то вітаємо. Це вже не роль. Це — ви. Живі, справжні, гідні.
