Він повернувся з війни. Ви чекали цього моменту місяцями — у тривозі, надії, любові. Але замість радості — відчуття, що щось пішло не так. Він мовчить. Здригається від різких звуків. Погано спить, не хоче їсти. І ніби фізично поруч, але погляд — десь далеко, там, де ще вибухає й кричить.
Таку реальність зараз проживають тисячі українських родин. Після фронту чоловік повертається додому — але не завжди одразу до життя. Що відбувається з ним? Як його підтримати, не втрачаючи себе? Ми запитали про це психологиню та консультантку з військової психології Ольгу Сидорук:
«Чоловік ніби тут, але його психіка — досі в стані виживання. У бойових умовах нервова система працює на межі, й після повернення додому їй потрібен час на відновлення. Це не примхи й не “поганий настрій” — це наслідки травматичного досвіду, однак це ще не обов’язково ПТСР», — пояснює експертка.
У цьому матеріалі — простими словами про складне: які симптоми можуть свідчити про ПТСР, як діяти поруч із чоловіком, який пройшов через війну, та як зберегти власну рівновагу.
Що насправді відчуває ветеран після повернення?
Ззовні — тиша. А всередині — поле бою, яке не вимкнулось.
Війна змінює людину не лише фізично. Вона перебудовує тіло, психіку, реакції. Це не просто «важкий досвід», а тривале перебування в стані надзусиль, де щодня — або ти, або тебе.
«На фронті психіка переходить у режим виживання: висока пильність, постійна напруга, миттєва реакція на звук чи рух. Коли військовий повертається додому, тіло вже в безпеці, але нервова система часто продовжує діяти так, ніби загроза ще поруч. Це одна з причин, чому може виникати ПТСР — посттравматичний стресовий розлад», — коментує психологиня Ольга Сидорук.
Це не вигадка, не “модна” назва. Посттравматичний стресовий розлад — це реальна реакція психіки на надмірний, непрожитий стрес. І якщо його не помітити — він може зруйнувати не лише людину, а й стосунки поруч.
ПТСР у побуті: як це виглядає вдома
Не кожна тривожність — це діагноз. Але є симптоми, які мають насторожити.
Ольга Сидорук наголошує: «Не всі реакції одразу означають ПТСР. Часто це нормальна відповідь на ненормальні обставини. Але якщо симптоми тривають понад два-три місяці, посилюються або заважають повсякденному життю — це вже привід звернутися по допомогу».
Найпоширеніші прояви:
- Різка реакція на звуки.
Стук дверей, гучна музика, навіть каструля, що впала, можуть викликати страх і захисну реакцію: закривати голову руками, пригинатися, тікати. - Проблеми зі сном.
Часті пробудження, нічні крики, кошмари, засинання лише під ранок — усе це наслідки травматичних снів або гіперпильності. - Постійна настороженість.
Сідає спиною до стіни, уникає несподіванок, контролює простір. Навіть вдома його психіка шукає “вихід”. - Спалахи гніву.
Здається, що він «вибухає» через дрібниці — затримку в магазині, дитячий сміх, неприбраний стіл. Насправді — це напруга, якій ніде подітись. - Замкнутість.
Уникає розмов, свят, компаній. Виглядає відстороненим, але це не байдужість — це виснаження. - Проблеми з пам’яттю і концентрацією.
Плутає дні, забуває прості речі, не може зосередитися на серіалі чи розмові — бо розум ще “в режимі бойового сканування”. - Уникання тригерів.
Відмова говорити про війну, ігнорування новин, уникнення певних місць — усе, що може викликати флешбеки. - Почуття провини.
«Я мав залишитися там», «я не заслуговую на це життя» — ознаки моральної травми. Часто поруч із ними — апатія, знецінення, байдужість до життя.
Як діяти — і не зробити гірше
Найважливіше — бути поруч без тиску. І не нехтувати своїми потребами, намагаючись врятувати його повністю.
«Повернення з війни — це не кнопка. Це процес. І він потребує часу. Завдання близьких — створити безпечне середовище, у якому психіка поступово навчиться жити в мирі», — каже психологиня.
Ось що справді допомагає:
-
Дайте йому простір. Не вимагайте «повернутись до себе». Іноді мовчання — це єдиний спосіб витримати біль.
-
Будьте стабільністю. Спокій, передбачуваність, відсутність несподіванок. М’яке світло, знайомі дії, тиша — це те, що допомагає нервовій системі адаптуватися.
-
Не змушуйте говорити. «Я тут, коли будеш готовий» — краще, ніж сто «як ти себе почуваєш?»
-
Не порівнюйте з іншими. Кожен має свій шлях відновлення. Хтось мовчить, хтось кричить. І обидва — мають право на це.
-
Пропонуйте підтримку, але не нав’язуйте. «Я знаю фахівця, якщо захочеш — підтримаю». І залиште цю опцію відкритою.
Слова, які лікують — і які травмують
У кризі важливо не лише бути поруч. Важливо — як саме говорити.
Фрази, які підтримують:
«Я бачу, що тобі важко. І я поруч.»
«Ти не зобов’язаний нічого розповідати. Якщо захочеш — я вислухаю.»
«Я не знаю, що ти пережив, але я з тобою.»
«Разом впораємось. Крок за кроком.»
Фрази, яких варто уникати:
«Ти вдома, досить згадувати війну.»
«Інші якось справляються!»
«Заспокойся, вже ж усе позаду!»
«Що з тобою не так?»
Замість докору — співпереживання. Замість пояснень — прийняття.
А як же ви? Турбота про себе — не егоїзм
Ви не зобов’язані бути ідеальною опорою. Ви маєте право бути живою.
«Щоб підтримати іншу людину, потрібно мати ресурс. Якщо ви виснажені, якщо самі не спите, не їсте, не говорите про свій біль — ви не зможете бути поруч стійко», — застерігає Ольга Сидорук.
Подбайте про себе:
-
Визнайте свій біль. У вас теж був фронт — очікування, страх, безсоння. Це важливо.
-
Знайдіть своє коло підтримки. Подруги, психолог, групи для родин ветеранів. Вам теж потрібне «плече».
-
Не беріть на себе роль «лікаря». Ви — не психотерапевт. Ви — близька людина.
-
Маєте право на особисте. На тишу, на паузу, на дихання.
-
Регулярно перевіряйте себе: «Як я себе почуваю?»
Якщо відповідь — «ніяк» або «погано» — це вже сигнал.
Цей шлях складний. Але не безнадійний. Повернення з війни — це новий етап для обох. Ні, вже не буде, як раніше. Але може бути — глибше, чесніше, стійкіше. Довіряйте процесу. Шукайте підтримку. Не бійтеся бути справжніми.
Бо поруч із людиною, яка пройшла крізь вогонь, ваша вразливість — це не слабкість. Це — любов.
Лала Цукерман — головна редакторка жіночого журналу GLORY, Засновниця PR&Event агенції GLORY (2014). PR-експертка з понад 10-річним досвідом у медіа та івент-індустрії, організаторка масштабних благодійних заходів і директорка Благодійного фонду «Народжені перемагати».
Її ім’я стоїть за десятками успішних проєктів — від гучних презентацій і форумів до благодійних бранчів. Вона вміє об’єднувати зірок, експертів, журналістів, лідерів думок та соціально активних українців навколо важливих тем — культурних, соціальних, жіночих, військових.
