Галицька Діва — яскравий і вже дуже популярний персонаж, який з кожним днем завойовує все більше прихильників. Його гумор та енергетика влучають просто в серце, піднімаючи настрій навіть у найсіріші дні. Ми просто не могли залишитися осторонь і не піддатися його чарівності. Але за цим образом стоїть реальна людина — Андрій Черепущак, який відкриває в нашому ексклюзивному інтервʼю завісу відкриває завісу не тільки на свій образ, а й на життя поза ним.
–Ви стали амбасадором галицької культури в сучасному гуморі. Як ваш галицький бекграунд впливає на вашу творчість і на те, як ви бачите світ?
-Я не вважаю себе повноцінним амбасадором галицької культури, адже існує безліч талановитих блогерів і стендаперів з Галичини. Їх справді багато. Наприклад, я слідкую за Вікторією Ільчук — вона з Галичини, можна сказати, моя сусідка. Рекомендую її переглядати, бо в її творчості є особливий галицький вайб, який справді піднімає настрій і зберігає дух.
Проте я дійсно обожнюю Галичину і відчуваю себе частиною цієї культури з дитинства. Це відображається в усьому: від того, як ми святкуємо, до традицій, які передаються з покоління в покоління. Наприклад, коли я відзначав свята десь поза Галичиною, в інших регіонах, таких як Кременчук, мене завжди дивувало, наскільки відрізняються традиції. Я думав: “Боже, як це не схоже на нас, у нас усе зовсім по-іншому”. Але кожен регіон має свій особливий шарм і неповторний спосіб святкування.
Моя творчість, без сумніву, підживлюється цим галицьким світобаченням. Я бачу світ “по-галицьки” — легко, з позитивом. На Галичині люблять свята, особливо коли це червоний день у календарі або церковне свято. У такі моменти всі навколо наче відчувають спільну радість.
Я щиро вдячний Всесвіту, що народився на Галичині, адже це моя прекрасна мала батьківщина, яку я завжди буду любити та з гордістю носити в серці.
–Ваш образ “Галицької Діви” став надзвичайно популярним. Чи є щось, що ви залишаєте повністю особистим і не показуєте публічно, навіть якщо це могло б розвеселити ваших підписників?
-Так, образ “Галицької Діви” дійсно став популярним, і я щиро вдячна за це. Радію, що моя творчість резонує з людьми. Щодо особистого — звісно, є речі, які я залишаю за кадром, зокрема моє особисте життя та стосунки. Я не роблю з цього інтриг чи таємниць, просто вважаю, що особисте повинно залишатися особистим. Якщо колись захочу цим поділитися, я це зроблю, бо мені немає чого приховувати.
Коли мені буває сумно, я також не приховую цього. Можу вийти в Instagram і сказати: “Дівчата, сьогодні не сміємося, сьогодні трохи сумно”. Але якщо щось дуже серйозне, я намагаюся не навантажувати цим своїх підписниць. Моя мета — дарувати позитив, тому зазвичай я несу світло й радість у своїх соцмережах.
-“Галицька Діва” часто жартує, сміється і радує людей. А про що “Діва” сумує? Є щось, що може розчулити навіть такий позитивний образ?
-“Галицька Діва” — це завжди весела, енергійна, жартівлива особистість. Вона виходить на сцену чи в соцмережі з посмішкою, танцями, криками, щоб зарядити інших позитивом. Проте за цим образом стоїть людина, яка також переживає сумні моменти. Кажуть, що багато клоунів, стендаперів і гумористів насправді в житті є досить сумними і самотніми людьми. І це, на жаль, правда. Я — не виняток. Мені подобається побути наодинці, я ціную час, коли можу залишитися сам зі своїми думками. І я часто плачу.
Що може мене розчулити? Майже все. Від відео з собачкою, яку знайшли на вулиці, до зворушливих моментів, коли наші воїни повертаються додому і зустрічають своїх рідних. Це все завжди викликає у мене сльози. У цей час в країні відбуваються страшні речі, і кожна така історія торкає до глибини душі. Коли я бачу, як тварин викидають на вулицю, спочатку в мене виникає злість через те, які жорстокі бувають люди, а потім настає момент розчулення, коли бачу доброту інших.
Я взагалі дуже сентиментальна людина. Можу за секунду накрутити себе і з мухи зробити слона. Це у мене виходить бездоганно. Я можу розкрутити себе до сліз, придумати собі історію і одразу ж у неї повірити.
Отже, “Галицька Діва” сміється, а Андрій — сумує.
–Чи не плануєте в майбутньому створити новий персонаж або новий формат, щоб здивувати своїх шанувальників?
-Чесно кажучи, я поки що не думав про створення нового персонажа. Я взагалі не працюю за стратегіями чи заготовками. Ніяких інфоприводів, планів чи сценаріїв у мене немає. “Галицька Діва” виникла сама по собі, без жодних записників чи стратегій. Я ніколи не спілкувався з іншими блогерами про те, як вони розвиваються, і не вивчав, як стати блогером. Усе відбулося інтуїтивно — це просто сталося тоді, коли мені захотілося, і знайшло відгук у людей.
Перші кілька місяців я просто знімав TikTok як Андрій, і “Галицька Діва” з’явилася випадково. На одному з прямих ефірів мене запитали, звідки я, і я відповів: з Галичини. Потім запитали мій знак зодіаку, і я жартома сказав: “О, я — Галицька Діва”. І все, люди підхопили це. Наступні ефіри мені вже писали не “Привіт, Андрій”, а “Привіт, Галицька Діва”. І мене абсолютно не хвилює, що “діва” — це жіночий рід, так само, як і нікого з моїх підписників.
Щодо нових персонажів — поки не думаю над цим. Хай ще “Галицька Діва” трохи повеселить шанувальників. Я сам не знаю, чим буду дивувати, бо в мене ніколи не було чіткої стратегії. Все відбувається спонтанно. Я можу прокинутись, записати сторіс, а з цього раптом виросте нове відео. Тому поживемо — побачимо!
–Ви якось згадували в одному з інтервʼю, що в реальному житті Ви менш розкуті, ніж Ваш сценічний образ. Чи допомагає Вам гумор як спосіб розв’язання власних внутрішніх конфліктів чи емоційних проблем?
-Так, це правда, що в реальному житті я набагато менш розкутий, ніж мій сценічний образ. Я дуже скромний і часто буваю зажатим. Якщо чесно, я завжди був досить антисоціальним. У школі я боявся виступати перед класом, декламувати вірші, а на роботі — проводити збори. Це було для мене справжнім викликом. Я відчував сильний страх і невпевненість через своє виховання, яке тягнулося з дитинства.
Але після того, як я створив “Галицьку Діву”, моє життя кардинально змінилося. Цей образ допоміг мені розкритися як особистості. Я став більш впевненим у собі, і це відчутно полегшило мій емоційний стан.
Зараз я вже набагато більш розкутий, зокрема завдяки новій роботі. Як ведучий, я часто виступаю перед людьми, що спершу було поза моєю зоною комфорту. Проте з кожним разом це ставало дедалі легше, і я навчався долати свої страхи.
Щодо гумору — він безумовно допомагає мені справлятися з внутрішніми конфліктами. Сміх і жарти стали своєрідним інструментом для подолання емоційних проблем. Кожен жарт — це мій спосіб не лише розвеселити інших, але й розрядити свої власні емоції.
-“Галицька Діва” – це образ, за яким ховається реальна людина. А ким Ви працюєте у реальному житті, поза блогінгом, коли не перевтілюєтеся у цей персонаж?
-Так, за образом “Галицької Діви” ховається реальна людина — Андрійко. До того, як я став блогером і створив цей персонаж, я працював у сфері реклами. Починав як менеджер з продажів у рекламному агентстві, де шукав проєкти, клієнтів та гроші для компанії. Згодом мене помітили і перевели в креативний відділ, де я вже працював над створенням креативної реклами для різних бізнесів — від великих корпорацій до маленьких компаній. Мені це дуже подобалося, і, як бачите, цей досвід став у нагоді, коли я почав створювати свої скетчі та рекламні інтеграції.
Цікаво, що багато людей у коментарях пишуть мені: “Андрій, вам потрібна своя рекламна агенція!” І це трохи іронічно, бо насправді вона у мене вже є. Я ніколи не відповідаю на ці коментарі, щоб не виглядати занадто самовпевненим, але так, я маю свою рекламну агенцію, яку заснував разом із друзями. Ми назвали її Really Creative Agency, і наразі працюємо над її розвитком. Це важко, але водночас дуже цікаво.
Тому, якщо комусь потрібні креативні рішення для бізнесу — ласкаво просимо до нашої агенції!
– Як Ваш песик реагує на перетворення у “Галицьку Діву”? Чи він уже звик до всіх цих перевтілень?
-Як мій песик реагує на моє перетворення у “Галицьку Діву”? Спочатку він був абсолютно шокований, я б навіть сказав “вахірі” (сміється). Він не розумів, чому я одягаю на себе норкову шапку і шубу, бігаю по хаті й викрикую щось незрозуміле. Його реакція була справді цікавою. Зараз же він просто спостерігає за всім цим і, мабуть, думає собі: “Було всяке, і це теж мине.” В його очах можна побачити певне прийняття всіх моїх перевтілень.
–Які плани на майбутнє? І побажання для наших читачок.
-Щодо планів на майбутнє, перш за все, я мрію про перемогу України. Хочу, щоб війна закінчилася, і всі наші хлопці та дівчата повернулися додому до своїх рідних, щоб могли обійняти близьких. Планувати щось наперед зараз важко через непередбачуваний час, але, як кожен, я мрію бути живим, щасливим, ментально здоровим, успішним і коханим.
А для ваших читачок хочу побажати тільки найкращого! Ви неймовірні, прекрасні й, головне, сильні. Українка сьогодні — це символ сили й незламності. Пишаюся нашими жінками й впевнений, що інші нації можуть брати з вас приклад.
Бажаю вам спокою, терпіння, перемоги та любові. Нехай чоловіки носять вас на руках і цілують вам руки, бо ви цього варті. Ви справжній скарб, тому будьте впевнені й живіть на повну!
